Останнім часом мені хочеться писати трохи більше простого людського. Непродуманого. Щирого. Неекспертного. Просто про мене, мій світ, моє життя…

Про те, що недавно я їла велике таке морозиво (аж з трьома кульками!) у хрусткому стаканчику на березі гірського озера. Аж з трьома: білою у вишневому варенні, горіховою і такою шоко-шоколадною, як

Я вже думала: ніколи більше Після двох великих алмазних мозаїк, які я зробила за місяць-другий у скаженому темпі напередодні Нового року, рішення було однозначне: пора з цим хобі завʼязувати!

Але якби не ці дві ніжні, милі пташечки на квітучій гілці сакури (або магнолії?) Ну, довелося рішення змінювати Не таке уже й

Кожного року, коли у озерця відлиг сонце розливає свіжу, як молодий кефір, весну, я хочу переповісти одну дотепну пригоду. І кожного року щось стає на заваді, перші літеплі деньки наливаються сонцем, природа, переповнена потенціалу буяння, розвертається квітами, птахами, соками, травами! Все, стає вже не в тему! До кінчиків пальців павутинкою

Поки фото з ялинкою ще хоч трохи актуальні… Спішу поділитися ще однією казковою саморобкою, яку я встигла таки у передсвятковий сезон! Цей дивовижний котик – любов з першого погляду! На своєму пухнастому хвостику він приносить мені атмосферу дому! Але не цього, що зараз, і не того, що залишився, а того,

Вийшли з мамою на прогулянку зі 100% наміром намотувати кілометри полем. «Давай повернемо в Сади Принцес… Ми так давно там не були…» – каже мама. «Навіщо нам в Сади Принцес? – думаю – чи ми уже забули, як старий цвинтар виглядає?… Але нехай… Хоче на цвинтар – йдем на цвинтар…»

А

Пари швиденько, мов дзиґи, завертілись у веселому танку, а от мені вже після перших кількох кроків було не до жартів. Мало того, що кроків я не знала, за партнером слідувати не вміла і навчитися цьому всьому «у процесі» мені не вдавалося, мої витончені каблучки з кожним новим поворотом все більше

Є у кожного своє особливе покликання! Справа, яка дається пухнасто-крилато-легко і йде, як по свіжому вершковому маслу. Ти хочеш займатися цим у будь-який час, можна навіть замість сну і їжі, забуваючи про набридливе надокучання годинника і  голодні серенади внутрішнього вовчиська, що без всякої вже надії скавулить зі свого лігвиська десь

Дозвольте представити, його звати Луні! Бо народжений на квіткове повнолуння! Так його назвала моя мама!

Насправді цю розкіш голубої крові я не за день робила, звичайно! А от фінальні намистинки лягли на полотно саме у весняний містичний день!

На початку травня було, але свого виходу у світ принц мусив чекати – хотіла

Я була дуже, дуже голодна і готова з’їсти все на своєму шляху!

Я – латентний гіпопотам?
Ні, мені так не подобається…) Гіпо неповороткий і громадний… Я не хочу себе такою уявляти…

Я – крокодил! Ні, так теж неправильно! Мені він зовсім не симпатичний!
Крокодил – холоднокровний, а я – гаряча!..

О, придумала!
Я – рись. Рись

«Подивися, коли новий місяць» – просить мама. Я така «ну ладно», а про себе «Дався тобі той новий місяць… Хоча… Я сама – трохи лунатик… Але мені варто скоріше за повнолунням стежити». В кожного – свої потреби, дивлюся. І тут мене осіняє! «А чого новий місяць кожного місяця – в